Коханка (не)святого Валентина

21 Валентин

21

Валентин

Ярина виглядає потрясно. Новий колір волосся відтінку темної карамелі їй дуже личить. Але жінка супе брівки. Вона сердиться, але хоч не боїться мене. В жінках не люблю дві речі — страх і зверхність, коли вони мене бояться і від того аж надто закуті, улесливі чи коли вважають що коли у них виросли цицьки і вагіна то можна за допомогою цього вити з мене канати.

А Ярина просто не розуміє своєї унікальності. Неповторності. Я п'янію від її близькості, м'якості й непоступливості одночасно. Не віриться що мені пощастило бути її першим, хто відкриє для неї її всю, чуттєву і сексуальну внутрішню жінку. Від того хочеться накинутись на дівчину прямо в автомобілі, випити її жадібно всю, до останньої краплі щоб розпробувати всі нюанси її смаку.

Але натомість я стримую себе, бо впевнений — куштувати Ярину маленькими порціями буде не менш приємно. Я буду дражнити і розпалювати її до тих пір, поки вона сама не прийде до мене. А вона ще буде випрошувати моєї уваги. Я стану її всесвітом, так само як і для інших жінок, що були в моєму житті. Тільки мені буде вирішувати чи покарати чи відпустити, якою б інакшою не була Ярина — я залишаюсь все тим самим Валентином. І змінювати свої вподобання не збираюсь.

Підтягую дівчину ближче до себе. Вона опирається, вошкається, поглядаючи на водія.

- Прошу, не треба, — тремтячим шепотом каже мені.

Хочеться посміятись над її страхом. Але я дозволяю їй відсунутись.

- Зголодніла? - питаю так, ніби нічого не сталось. Руку то свою з її талії я не прибрав. І не збираюсь. Погладжую пальцями бік і стегна, хочу залізти їй під футболку.

- Так, — Ярина ховає очі й відвертається, чим дратує мене. Запускаю пальці під гумку її штанів, і добираюсь до сідниці. Ну тепер то немає до чого пристібатись — мою руку за її спиною нікому не видно. Про те, що вона там знаю тільки я і дівчина.

- Якщо не будеш сіпатись, водій на тебе й не гляне, — схиляюсь до самої її шиї, щоб прошепотіти Ярині попередження. Вона завмирає, не бажаючи себе видавати.

А мені цього і треба. Мну її м'яку попку, відчуваючи як глибше починає дихати Ярина. Її пишні груди здіймаються в такт глибоким вдихам. Дівчина закусює губу, щоб не видати себе. А мені вже замало того, що я можу з нею зробити. Блядь!

- Зупинись десь біля ресторану, — неслухняним голосом кажу Таріку, колишньому товаришу по зброї, що працює моїм водієм і охоронцем. Так контролювати своє тіло стає все складніше, чим ближче об'єкт моїх бажань.

- Тут годиться? - ми їдемо вулицею де в кожному будинку по закладу харчування. Знаючи мої смаки автомобіль зупинено біля стейк-хаусу.

- Годиться, — виходжу з машини, подаю Ярині руку. Мені подобається торкатись її теплої долоньки з агресивним манікюром.

Ми проходимо в приміщення ресторану.

- Нам ВІП-ку, — кажу офіціанту. І веду за руку дівчину в окремий кабінет.

Я мазохіст, який знає, що не можна тиснути на Ярину, але при цьому настирно намагаюсь усамітнитись з нею, щоб роздражнити себе ще більше. Давно я не відчував такого азарту — хотіти чогось і забороняти собі це узяти негайно, змушує кров бурлити в жилах. Здавалось ось воно, бажане, поруч, протягни руку й отримай. Накинься на своє соковите тістечко, і проковтни його за раз цілком, а не ходи і принюхуйся цілий день, ковтаючи слину.

Обстановка ресторану мені подобається — скло, дуб, хром. Світло і затишно, вікно що виходить у двір прикрите лляними фіранками, диванчики обтягнуті велюром. Грає в колонках дуже тихо індастріл, так що не створює додаткового навантаження на вуха.

- У нас є м'ясо на вагу, гриль, ребра в печі, — починає перелічувати асортимент працівник в білому фартусі.

- Мені рибай, середнє прожарення, — намагаюсь відшити офіціанта якнайшвидше. Дивлюсь на Ярину, яка ніяково примостилась на краєчку дивана з іншого боку столу, і кліпає в меню. Не витримую: - Дамі те саме.

- Напої? - перед мною лягає винна карта.

- Мальбек, — тицяю пальцем в першу-ліпшу позицію в меню.

- І воду, — озивається Ярина.

- І воду, — погоджуюсь я, нарешті спровадивши обслугу. - Знаєш, що я зараз хочу насправді? - питаю у Ярини, і вона підіймає на мене здивований і трішки наляканий погляд.

- Не м'ясо?

- Не м'ясо, — погоджуюсь я, обходжу стіл, і підсідаю до неї. - Хочу тебе трахати прямо на цьому столі... щоб ти кричала моє ім'я, коли будеш кінчати.

- Ти казав, що не схильний до збочень! - Ярина відсувається від мене аж до стіни, чим тільки смішить мене. Один випад, і я хапаю її за руку та підсовую до себе ближче.

- Коли? І що саме ти рахуєш за збочення? Секс на столі? - у дівчини червоніють щічки.

- Я..

Ярино! Скажи чесно який найнезвичніший секс був у твоєму житті? - вона опускає голову. Яка соромязливість! Невже в ліжку і все? О скільки ще незвіданих поверхонь чекає її тіло!

- Це не пристойно обговорювати за обідом, — видає нарешті Яринка.

- Пристойно, — не погоджуюсь я. - Говорити про те що тобі подобається, а що категорично не прийнятно теж пристойно. Мені приміром подобається тебе торкатись, — в підтвердження своїх слів проводжу кісточками пальця по її палаючих щоках.

В кабінку знову входе офіціант змушуючи мене припинити ігри. На стіл виставляються келихи й пляшка з вином. Хлопець професійно наповнює наші бокали, і завмирає в очікуванні.

- Далі я сам, — відпускаю його. Короткий відпочинок дозволяє мені опанувати себе. Сідаю на своє місце. Ловлю погляд Ярини, і не дозволяю їй відвести очі. На денці її очисьок плескається зацікавленість. Вона навіть сама собі не хоче зізнаватись, що їй би було цікаво зайнятись сексом, коли від інших людей її будуть відділяти тонкі двері ВІП-кабінки.

- В автомобілі, — проштовхуючи незвично хрипким голосом слова каже Ярина.

- Що? - я не зрозумів її слів.

- Мій незвичний секс був в автомобілі, — Ярина все ще дивиться на мене, прямо в мені очі, але я впевнений. Що бачить вона не мене. Бо не помічаючи як я вигнув броку, відстороненим голосом продовжує: - Я і Мишко в автівці його батька, яку він взяв без дозволу. Це був мій перший раз... і мені не сподобалось.

- Повір, рибка, я трахну тебе так, що ти забудеш назавжди й той невдалий випадок, і того невдаху, що не спромігся тебе задовольнити.

- Йди ти! - незрозуміло з чого Ярина заводиться, і різко вскакує з місця. Очі горять, в їх кутиках скупчились сльози, які грозяться перелитись через край, на щоках червоні плями. Блять! Що я такого сказав? А Ярина кричить на мене: - Він був найкращим чоловіком на землі! Такі як ти не зрівняються з ним ніколи! Це ти невдаха, бо у тебе окрім продажних шльондр в тридцять років немає нічого. Ні совісті! Ні честі! Думаєш, якщо купив мне, то можеш тепер втоптати в бруд все, що було у мене до тебе?!

Несподівано її хльосткі слова б'ють прямо в ціль. Руки самі стискаються в кулаки. Хочеться скрутити жінку, закрити її рот, щоб ці слова припинились вириватись звідти.

- Сядь. Ярино, — не кричу, не дозволяю собі зірватись. Я відіграюсь ще на ній за цю ескападу. Кажу їй про це поглядом. Тепер мені навіть хочеться щоб вона мене трішки боялась, мовчазна вона мені подобалась більше. І треба обов'язково дізнатись про цього Мишка, що за один, що вона його так захищає.