Коханка (не)святого Валентина

20 Ярина

20

Ярина

Чоловік був в чорній сорочці, що підкреслювала своїм кольором глибину його очей, і легку щетину на щоках. Повітря наелектризувалось, загускло, стало тягучим я сироп, варто мені було спіймати Валентинів погляд, сповнений темного вогню. Здається між нами посипались іскри. І на лінії вогню опинилась Лілія. Заступила мене від чоловіка своєю спиною, ледь не танцюючи перед ним:

- А ось і наша Яринка, сподіваюсь Ви будете задоволені тими перетвореннями, що ми запланували для вашої...еее... знайомої.

То я просто “знайома”? Але це слово в устах Лілії прозвучало так неприємно, що захотілось миттю поставити мегеру на місце. Це вперше, мабуть, в моєму житті з'явилось відчуття злості і роздратування, від того що якась жінка треться поруч з моїм чоловіком. Ну добре, не з моїм, але ж він сам мене обрав! Вважаю, що маю на нього якісь претензії, нічого всіляким білобрисим стервам навколо нього увиватись.

О, я відчувала що мене розпирає з середини невідома образа.

Валентин же просто обійшов Лілію, щоб наблизитись до мене:

- Що ви плануєте робити з її волоссям? - запитав у майстра, так ніби мене тут і не було. Погляд його став холодним, оцінювальним, геть не таким як кілька хвилин тому. Так ніби Лілія ввімкнула в ньому якийсь перемикач, змусивши сховати свої плани відносно мене глибоко в середину, так що я почала сумніватись чи були вони у нього взагалі.

- Пофарбувати, ось тон, — пере чоловіком розкрили палетку з пофарбованими пасмами.

- Працюйте! - кивнув Валентин.

- А у мене запитати? - я обурилась, адже навіть не встигла роздивитись з чим саме будуть працювати.

- Головне що мені подобається, — самовпевнено відповів Валентин, чим роздратував мене ще більше. Та що він про себе думає? Помітивши мої надуті від образи губи він зійшов до пояснень: - Повір, з таким відтінком тобі буде набагато краще. Мені з боку видніше.

- Тобто хочеш сказати, зараз я не така як треба? - бовкнула і я і прикусила язика. Але саме це зараз вертілось в мене в думках. То він переконує, що я і так прекрасна і ідеально йому підходжу, то безцеремонно змінює мене навіть не намагаючись вдати, що його цікавить моя думка.

- Потім поговоримо, як побачиш результат, — він нарешті видавив холодну посмішку, і зирнув на годинник на зап'ястку. - Заїду через дві години, вам вистачить часу?

- Авжеж, — улесливо відповіла Лілія. І замуркотіла, поклавши Валентину руку на плече: - А Вікторія не планує нас сьогодні відвідати?

- Лілія, — Валентин прибрав її тонкі пальчики зі свого тіла, недбалим жестом. - Я не слідкую за її планами. І тобі не раджу втручатись туди, на чому не тямишся...

Вони ще щось говорили, але я не почула що саме. Залишилось враження, що насправді між ними не такі офіційні стосунки, як вони вдають. І Лілія знає про Валентина набагато більше, ніж я, визнавати це було неприємно.

Я так задумалась. Що не помітила, як перекур розвела фарбу і хутко почала намазувати мою голову. Схаменулась вже на третьому мазку, коли вже пізно було влаштовувати істерику.

Повернулась Лілія коли ми закінчили наносити фарбу, від якої моє волосся підозріло потемніло.

- Яриночко, а ви давно знайомі з Валентином Віталійовичем? - мені знову подали шампанське. Лілія пила каву, примостившись біля мене на синьому шкіряному диванчику.

- Що вас бентежить? - мене особисто бентежило що до появи Валентина моєю персоною не цікавились так сильно як тепер. Принаймні не амагались навязати свою компанію і не приставали з запитаннями.

- Він ніколи не приїжджав до своїх пасій перевірити як ми підбираємо їмімідж, — білявка махнула рукою, в незрозумілому мені жесті. - Завжди покладався на мій смак.

- І багато у нього було тих пасій? - треба було промовчати. Але ж якщо розповідають про чоловіка, хоч і плітки, то чому не послухати? А Лілію вочевидь розпирало від бажання поділитись зі мною цими плітками. Чи хоч натякнути на свій осоливий статус при Валентині.

- Чимало, типаж завжди один, білявки, — жінка пригладила своє волосся, натякаючи, що вона теж Валентинів типаж. - Ти перша кому обрали такий темний тон. Тому вже вибач мою цікавість, але це так незвично, щоб такий чоловік як Валентин Віталійович і приділяв комусь стільки уваги. ВІн вельми егоїстичний і дуже зайнятий.

Можливо, Лілія сподівалась, що лестощами й алкоголем виведе мене на відвертість. Але я прикусила губу, щоб не відповідати. Не звикла комусь доповідати про особисте життя. А в ситуації з Валентином так і взагалі пишатись нічим.

- Він допоміг мені в одній неприємній ситуації, — нарешті зрозумівши що пауза затягується, а білявка не зводить з мене очей відповіла я. - Всі інші деталі можете дізнатись у Валентина Віталійовича, якщо він вважатиме за потрібне комусь розповідати.

- Он як? - Лілія схилила трішки набік голову, роздивляючись мене. - То він тебе прив'язує на відчутті боргу? Це так на нього схоже. Знаєш, ми іноді відвідуємо один клуб за інтересами. І якщо тобі не подобається страждати, моя тобі порада — біжи від Валентина як найдалі.

- Дякую, — шампанське стало кислим і гірким. Я відставила келих, бездумно вдивляючись в дзеркало.Тікати як найдалі я і сама була не проти. Та хто ж дозволе? Вести розмову з Лілією взагалі пропало бажання.

Жінка теж покинула брудну чашку, і вийшла з приміщення. Від чого я видихнула з полегшенням.

Скоро час тримання фарби скінчився, і нудна процедура перетворення мене з блондинки на шатенку скінчилась. Після сушки і укладки з дзеркала на мене дивилась юна, молодша від мене років на п'ять так точно, жінка типажу весна. М'які рудуваті локони, кольору гречаного меду, обрамляли обличчя, підкреслюючи кожну веснянку на моєму носі. Я не скажу, що це було жахливо, Валентин же казав, що йому подобається моя шкіра, але згадувати про це кожного разу, коли дивишся в дзеркало?

Мені повернули мій одяг, а в холі мене вже чекав Валентин.

- Ну хіба я не мав рацію, що так набагато краще? - в його погляді знову з'явився вогник, який примирив мене зі змінами. Що не ажи а навіть натяк на чоловічий захват тішить жіноче марнославство.

В животі солодко затремтіло в очікуванні того, що буде з ним далі. Чоловік роздягав мене поглядом, здавалось проникав під шкіру, змушував пульс пришвидшуватись, а кров приливати до улоговини між стегнами. Не пам'ятаю щоб хтось так на мене дивився. Хтиво, хижо, безцеремонно витріщитись на моє декольте — таке було. Але без вогню, який запалював мене у відповідь.

- Поїхали, — вдосталь надивившись на мене поманив мене за собою чоловік.