Коханка (не)святого Валентина

18-19 Ярина

18

Ярина

Хто б мені коли сказав, що я можу відчувати таку гамму почуттів? Це як короткі пекучі спалахи, які спопеляють мене з середини. Як хвилі цунамі, що накривали мене з головою теплими водами безкрайнього океану, в якому щойно скупалось сонце. Такого просто не могло зі мною бути. Скільки років жила без цього, і навіть не уявляла що хтось спроможний це змінити, відшукавши всі чарівні кнопочки в моєму тілі.

Валентин пішов, золишивши мене в компанії піци. Але їжа мені майже не йшла — після пережитих відчуттів всі думки до лихоманки в усьому тілі, зосереджувались на загадковому чоловікові, що безцеремонно увірвався в моє життя.

Я з солодким тремтінням в животі уявляла що буде далі. Що ще він може зі мною зробити? Коли я встигла стати такою розпустою, що мене почали відвідувати думки про чоловічий член? Не памятаю, щоб мене дуже цікавив цей орган, окрім звісно пізнавального інтересу. До чоловічої анатомії взагалі. Тепер мене цікавив один конкретний чоловік і те, що він буде робити зі мною далі. Скільки думок. Які пробуджували мою цікавість і передчуття. І зараз я реально думала не про те, як втамувати голод, що стискав шлунок болючим спазмом — зазвичай від хвилювання я починала бездумно жувати все підряд. Потім страждала від почуття провини, думала як позбутись зайвої ваги. А сьогодні я тримаю шматок піци з вже холодною начинкою і розумію, що особливо то і не хочу її їсти.

Я сита, але сита іншим способом. І ті емоції, якими буквально переповнене моє тіло не залишають місця для їжі.

Натомість, мене цікавить — а який Валентин голий? Я ж доросла дівчинка, а не незаймана малолітка. Я розумію чого від мене хоче чоловік. Тепер навіть розумію, що він зможе взяти бажане навіть не питаючи чи спроможна я йому те дати. Він вирве своє задоволення, одночасно давши мені в стократ більше.

І мене нарешті почала розбирати цікавість до нього. Хто він? Він так легко носить з собою зброю, запросто її застосовує. Дивина, чому після пострілу в під'їзді не набігли сусіди і поліція. Так ніби у Валентина була чарівна паличка, і він одним помахом ввімкнув режим тиші в усьому мікрорайоні.

Чому його всі так бояться? Артем, Шевченко. Та й навіть пригадую всі інші в залі з більярдним столом — всі ті кремезні чоловіки стояли і прислухались до кожного його слова, поки Валентин вирішував мою долю. Знову питання — хто він.

Чому я не чула про нього раніше? Дурне питання, так. Хіба я колись цікавилась темним боком нашого міста? Мій перший чоловік був простим трудягою, ніколи навіть за водіння з порушенням правил не був притягнутий до відповідальності. І я всяко намагалась уникати навіть згадок у своєму житті, що можна зробити щось протиправне. І сина цьому вчила. А тепер якийсь “король злодіїв” посягнув на моє тіло і свободу. І я не уявляю як його зупинити.

Та і чи треба його зупиняти?

Думки знову, як по спіралі повертаються до самого Валентина, а не до моїх страждань сумління. Який він? Мої пальці пам'ятають силу м'язів, що перекочувались під сорочкою. Жар його тіла здається й досі пропікає мене, змушуючи розливатись тепло по низу живота. Я уявляю красиві Валентинові руки зі зброєю в долоні, і те як його пальці пестили моє тіло. Впевнено, чітко знаючи як зробити так, щоб я здригалась від насолоди.

Його запах — запах небезпеки і адреналіну, який здається вївся в мою шкіру, і мені не сильно і хочеться йти змивати його в душі. Це теж би мало мене бентежити, але мені приємно після пережитого пахнути так само, як і Валентин.

Так і не поївши прибираю піцу в холодильник. Ходжу туди-сюди квартирою. Роздивляюсь інтер'єр. Я чужорідна тут, як піщинка в середині устриці. Здається, що я прислуга, яку помилково заперли в розкішних апартаментах. Але ж ні. Відтепер я як іграшка бандита буду змушена тут жити, допоки йому не набридне гратись мною.

Боже, наші стосунки ще навіть не розпочались, а я вже думаю про те, як вони закінчаться! О, це тільки я можу думати про таке. Бо я як ніхто знаю, як швидкоплинне людське щастя. Ось у тебе є все — сім'я, коханий чоловік, впевненість в завтрашньому дні. І раптом ти вже вдова, без освіти, з малою дитиною на руках, а допомога по втраті годувальника така мізерна, що не вистачає купити сину навіть пристойного взуття на зиму.

Хтось в таких випадках звикає жити одним днем. А я навпаки — звикла готувати план “б” і навіть “в”. Запасатись. Перестраховуватись. Не довіряти хвилинному щастю.

Тому, Ярино, кажу я собі, розслабся і спи. Поки ти не наскучила Валентину — ти економиш на квартплаті. На їжі і навіть на одязі. Ці гроші, навіть за місяць оренди, будуть лежати на моїй картці. Так, це принизливо, так звання утриманки нікому не робить честі. Але чи можу я це змінити?

До щік приливає вся кров, мені соромно. Перед самою собою соромно, що я не маю снаги протистояти обставинам. Не маю сили сама обирати з ким мені спати. Що втішаю себе якимись фінансовими питаннями, щоб приспати власне сумління. Що виправдовую свою не до речі збуджену від сну хтивість бажанням урвати хоч крихту спокійного життя. Хіба не очевидно, що поруч з Валентином не буде спокійно. Бентежно, хвилююче, нервово, але аж ніяк не спокійно!

На ранок мене будить дзвінок з невідомого номеру:

- Ярино Олегівно, це водій, автомобіль чекає вас біля під'їзду, — каже мені незнайомий чоловічий баритон.

- Дякую.

Я знову збентежена. Прокинулась в пухких перинах на білих, накрохмалених простирадлах, ніби героїня якогось рекламного ролика про СПА-готелі. Відчуваю себе не звично. Плетусь у ванну, підганяючи себе думкою, що на вулиці мене чекає чужа людина, яка спеціально встала сьогодні зранку саме для того, щоб відвезти мій зад по магазинах.

Неймовірно. І так не зручно. Вночі лежати під ковдрою і роздумувати про свій статус було одне. А тепер, вийти з квартири, і навіть не спавши з Валентином, вже носити на собі клеймо його коханки, здалось нестерпним. Та всі ж його підлеглі — водій, прибиральниці, секретарі, всі, будуть знати яким саме місцем я заробила собі привілеї.

Таке враження, що у мене на лобі світиться напис “Повія”, як з цим йти між люди?

19

Ярина

З задуми мене знову вивів телефонний дзвінок.

- Ярино Олегівно, не хотілось би бути нав'язливим, але у мене чітка вказівка привезти вас в призначений час, Валентин Віталійович не любе чекати. - знову озвався водій.

Іду! - хто б сперечався, що такий чоловік як Валентин любе чекати. Звісно йому подавай усе на блюдці і негайно. В що він мене втягнув?

Одягла швиденько спортивки і кросівки. Затягнула волосся в вузол. Ні косметики, ні іншого вбрання у мене все одно не було.

Біля під'їзду як в кліпі Скрябіна мне чекав новенький чорний “лексус”. В голові так і зазвучали слова з пісні “Я куплю чорний "лексус" новий в целофані, щоб їздила подруга з подругами до бані”... Водій — кремезний, спортивний чоловік з волоссям забраним у хвіст на потилиці відкрив перед мною дверцята. Я намагалась не показувати своє збентеження. Але чоловікові здається було до мене байдуже, більше його хвилювала ймовірність не вгодити босу. Ну ще б пак!

Їхали ми до смішного не довго. Я б могла запросто пройтись і пішки до сусідньої вулиці, без підганяння і пафосу з автомобілем. Але як то кажуть, назвався грибом — терпи тепер мажорні замашки свого покровителя. Я навіть подумки намагалась так величати Валентина. Звикала так би мовити. Намагалась примиритись з цією роллю.

- Валентин Віталійович чекатиме вас в середині, — водій кивнув на фасад СПА-салону “Афродіта”, оформлений в грецькому стилі — портик, золочені колони, стилізований під давньогрецький шрифт написів.

В середині я аж розгубилась від кількості кришталю і позолоти. Стійка рецепції з неоновою підсвіткою в усе тому ж стилі древніх розвалин убилась на тлі золотих стін і блискучих рам картин.

- Я можу бути корисною? - адміністратор навіть не намагалась приховати оцінючий погляд. Так, що мені чомусь захотілось сховати свої руки зі старим манікюром. Я взагалі-то планувала зробити новий до дня закоханих, але Артем своїм “сюрпризом” вибив мене з колії.

- Еее, — я розгубилась, навіть не знаючи що відповісти. Своїх грошей у мене не було, а вказівок що саме я тут маю робити не поступало.

- Марійко, — з боку, з коридору, показалась ще одна жінка, з солодкою ніби приклеєною посмішкою. - Це моя гостя. Ви ж Яриночка? Валентин Віталійович затримується, але вважаю ми можемо почати й без нього. Я — Лілія.

- Дуже приємно, — видавила з себе посмішку. Очевидно, що пані Лілія не просто працівниця. Тонкі пальці унизані перснями, на зап'ястку виблискують золоті ланцюжки. Світло-кремовий костюм обтягує фігуру, без жодного недоліку у вигляді м'якого живота чи зайвої складочки на боках. І обличчя гладке, ніби порцелянове.

- Ходімо. Ходімо! - Лілія поманила мене за собою.

По коридору ми пройшли в один з кабінетів де стояла обгорнута клейонкою висока канапка. Поруч стояла дівчина в медичному халаті.

- Ксюша, наш майстер масажу і обгортувань, — представила дівчину Лілія. - Роздягайтесь, Яринко. Почнемо саме з шоколадного масажу, думаю вам сподобається наш майстер. Робили колись таке раніше?

- Тільки з кавою, — пригадавши як забрала з роботи пакетик відпрацьованої кавової гущі і кілька тижнів в душі робила собі скрабові процедури на все тіло, відповіла я. Мазатись шоколадом мені б в голову не прийшло, бо в тих шоколадках що я могла собі дозволити цукру було більше ніж шоколаду. Та і взагалі десерт краще віддати дитині. Інша річ нікому не потрібні кавові жмихи. Правда великого ефекту я не побачила на своєму тілі, чого не скажеш про ванну кімнату, в якій забився стік. Мої експерименти в косметології закінчились викликом сантехніка і влетіли мені копійочку.

- Тоді ви оціните наш салон, — посмішка Лілії стала ще ширшою. - Не буду заважати.

І мене спочатку відправили в душ. Потім обмастили рідким шоколадом і почали м'яти з усіх боків. Це було так чудово, що я навіть не уявляла, що таке може бути. По всьому виходило, що не дарма я взяла вихідний. Хоч спробую як це не поспішати на роботу. А замість того в будній день валятись під вмілими руками масажиста.

Після масажів мені видали великий пухнастий халат і капці й повели на манікюр і педикюр. Принесли келих шампанського маленькі крафтові цукерки — як пояснила дівчина що їх принесла ці цукерки виготовляють виключно з натуральних компонентів, кожну цукерку робили вручну. Ну як на мене то готувати кожну цукерочку руками, а потім лупити за неї по сто гривень штучка то перебір, але оскільки платила не я, то дозволила собі кілька кульок з мигдалем і кокосом. Виключно в цілях дегустації!

Після манікюру, де моїм нігтикам надали форми і пофарбували в шикарний глибокий колір вишні, так само прикрасивши й нігтики на ніжках, мене провели на шугарінг. Розпарена, розмлівша я, довірливо попленталась в чергову залу, навіть не підозрюючи на що мне обрікають.

Скажу чесно — це боляче! Особливо в перший раз, як пояснила мені майстер, яка пройшлась солодкою пастою по моїх інтимних місцях. На ногах волоссячко було на її думку надто коротке і використовувати пасту для його видалення не було сенсу. От і чудово! Я між іншим вже почала себе відчувати зовсім іншою людиною. І не в найкращому сенсі. Так відчували себе, мабуть, рабині, яких продали в гарем. Їх всіляко готували для того, щоб єдиному племінному бику в цьому квітнику біло приємно осеменити покірних інкубаторів для виношування нащадків.

Звісно що мені ніхто не пропонував народжувати дитину. Але сам факт — мене змінюють і методично готують до парування! Ніхто не запитав, чи хочу я цього. Чи потребує моє тіло тих втручань, які зі мною роблять. Від цієї думки захотілось піти негайно геть!

Останньою краплею стала перукар, яка заявила, що Лілія Володимирівна передала побажання підібрати мені колір.

- Чиє побажання?! - гаркнула я. В душі я звісно знала чиє. І це мене бісило. Він не просто хоче затаврувати мене званням продажної жінки. Ні, він хоче перекроїти мене, і зробити кимось іншим. Не дозволю!

- Я не знаю, — знизала майстер перукар, симпатична кучерява дівчина. - Але у вас і правда сильно відросло коріння. І цей блонд — майстер який вам робив його явно перетримав фарбу. Волосся спалене.

Цей майстер я! Ледь не викрикнула дівчині в обличчя, стримуючи сльози. Я сама себе фарбую фарбою з масмаркету. І у мене справді посічені і перепалені кінчики. Але мені просто ніколи робити всі ті маски, ламінацію, чи що там ще роблять, щоб відновити волосся. Мені навіть намастити на голову оливкову олію не кожні вихідні вистачає сил, бо у мене немає прислуги, яка б готувала чи прибирала замість мене. Я все роблю сама — заробляю гроші, сплачую комуналку, одягаю сина, готую їжу на трьох осіб, перу і прасую, і мию підлогу також я.

Поки я гнівно сопіла переживаючи в середині цей внутрішній діалог, в обставленому кріслами і дзеркалами приміщенні стало незвично тихо, і якось затісно чи що.

Повертаю голову в бік дверей, і бачу причину всіх своїх змін і незадоволення. Валентин в компанії Лілії входить в салон, і миттю заповню своєю енергетикою весь простір.