Коханка (не)святого Валентина

22-23 Ярина

22

Ярина

— Сядь, Ярино, — спокійний наказ б’є по мені як нагайка. Я здуваюсь як проколота повітряна кулька, і падаю на велюровий диван.

В середині розростається ракова пухлина болю, яку як я вважала вже давно задавила в собі. Її чорні звивисті щупальця спочатку стискають серце, потім мацають легені, стискують їх, позбавляючи мне можливості дихати.

Я розумію, що Валентин просто нічого не знає про Мишка. Для нього мій перший чоловік просто безлике створіння. Я розумію, що Валентин не зобов’язаний слідкувати за кожним своїм словом. Але я не хочу його виправдовувати. Він вважає, що має право принижувати людину тільки тому, що має більше грошей. Відзиватись про всіх навколо зі зневагою з тих самих підстав. Хто йому дав таке право?

- М'ясо, рибай сухого дозрівання, смажений на вугіллі з розмарином і паприкою, — в кімнатку вривається аромат смаженого м’яса, вишколений доброзичливий офіціант розставляє великі тарілки на столі. Виглядає розкладений на великих білих тарілках стек дуже апетитно – рум’яна блискуча скоринка, на якій проступили бісеринки жиру, навколо мяса розкладена спаржа і перець зі смужками-слідами смаження на решітці. Доповнює картину цятка прозорого червоного соусу.

Я байдуже ковзнула поглядом по тарілці – апетит мені щойно відбили. Пухлина моєї болі вже оповила плівкою шлунок, стиснула його, позбавляючи можливості ковтати їжу. Я не розумію, чому цей чорний яструб, що сидить навпроти мене діє на моє тіло таким чином, адже раніше я їла від стресу і не могла зупинитись.

- Вип’ємо? – Валентин піднімає келих. Я машинально повторю жест за ним. Торкаюсь губами скла, вино розтікається виноградним терпкуватим смаком по язиці, й осідає в горлі жовчю.

Відставила келих. Байдуже дивлюсь поперед себе. Не хочу бачити і чути Валентина. Хочу щоб якнайшвидше закінчилось це катування. Не розумію чому він мене обрав? Я така сама як і мій чоловік – проста до мозку кісток. Без грошей і зв’язків, без всього того тюнінгу, ботоксу і силікону, без пихи врешті решт!

- Ярина! – в голосі чоловіка з’являється злість. Аура сили й агресії що розходиться від нього раптом стає такою сильною, мене ніби накриває гарячою хвилею, у мене запалюються щоки, а серце мимо волі пришвидшує ритм. Мені страшно, і .. страшно! Наче я гралась зі сплячим драконом, і необережно його розбудила. – На мене дивись!

Підіймаю погляд від своєї тарілки. Чоловіка навпроти себе я не знаю. Він дикий, лютий і чужий. Він випустить кулю прямо в серце і не здригнеться. І зараз два кинджали його зіниць дивляться прямо в моє обличчя, і затягують в бездонне пекло, звідки мені не вибратись.

Важке зітхання. Валентин прикрив очі, щоб повернути своєму погляду нормальність. Володіє він собою напрочуд добре. Тому коли довгі вії тріпочуть знову, на мене вже дивиться трішки нахабно і роздратовано, але звично.

- Ти як заєць, — каже Валентин, і береться за виделку і ніж. – Зараз їж. І не сперечайся. Холодний стек вже не смачний.

Я розумію, що не смію випробовувати свою удачу ще раз. Розбудити звіра, якого щойно приборкав в собі Валентин я не хочу. Те створіння непередбачуване, і небезпечне. Тому слухняно беру до рук виделку, ніж, відрізаю шматочок м’яса і кладу до рота. Смаку у не відчуваю, жую як картон, механічно рухаючи щелепами. На третьому шматку я нарешті розумію, що їжа смачна. І їм свою порцію вже з більшим ентузіазмом.

Зрештою я не їла цілий день вчора, і сьогодні обійшлась лише тостом з лососем і шоколадними цукерками. Організм вимагає їжі, ігноруючи душевні муки.

- Цей сорт винограду росте тільки в Аргентині, — озивається Валентин, пригублюючи вино. Здається чоловік шукає нейтральну тему для розмови. Я оцінюю його спробу, і те що не кинувся копатись в моєму минулому, а тим більше продовжувати змішувати його з лайном.

- Ти настільки обізнаний на виноробстві? – питаю я, і не стримуючи цікавість пригублюю знову вино. Воно дійсно приємне, з ледь помітною кислинкою.

- На етикетці прочитав, — Валентин всміхається.

І не знаю, як воно так відбувається, але оця його проста задавакувата посмішка ніби вмикає тумблер в моїй голові, відсікаючи всі попередні відчуття болю й розпачу. Я дивлюсь на його губи, і у мене в животі розправляють крильця метелики, лоскочуть нутрощі з середини, і роздувають своїми крилами іскру тепла.

Стає все байдужим. Хочу бачити цю посмішку частіше, вона дуже личить Валентину, геть змінює його обличчя. Він не грізний і не злий, коли його чуттєві губи вигинаються, а в очах з’являється іскорка смішинки. Мить, і все зникло, чоловік знову повертається до свого келиха. Я теж відпиваю вино, але в голові прокручую щойно побачене. У Валентина Віталійовича чимало граней, які мені тільки належить пізнати.

23

Ярина

— Чудовий букет, — підтакую я чоловікові, і несподівано для себе розумію, що мій келих майже спорожнів.

- Радий, що тобі сподобалось, — чоловік знову дивиться на мене, у відкриту спостерігає за тим як я намагаюсь їсти. – Мені дійсно хочеться тебе радувати, Ярино. Хочу щоб жінка поруч зі мною раділа близькості, а не стискалась що раз від жаху. Але здається ти сама не розумієш того, що тобі подобається, коли тобою командують.

- Дурниці! Ніхто ніколи мною не командував! – рішуче відповідаю я. – Ти кажеш так, бо тобі це зручно. Це виправдання твого небажання слухати мою думку.

- Он як? Добре, зробимо експеримент, — Валентин відкладає серветку, відсовує від себе тарілку. – Матимеш зараз можливість сама обирати одяг, і порівняємо її з тим, що для тебе оберу я.

- А судді хто? - додаю в голос нотку сарказму.

- Сама вирішиш, з собою ти ж будеш чесна?

- Так.

- Ну от і добре. Ходімо, допоки в мені не розігрався апетит іншого характеру, — він виразно дивиться на мої груди під футболкою. Він цього погляду сосочки миттю твердіють, пригадують його ласки, як він їх хапав і стискав, і в мені знову починає жевріти іскра тепла.

А що якби він здійснив свої погрози? Якби зараз справді почав до мене приставати? Чи була б я стійкою і не приступною? Я не впевнена. Емоційні гойдалки, що розхитують мій розум настільки дезорієнтували мене, що я зараз вже не впевнена в тому, що правильно, а що ні, і як себе має вести жінка поруч з нестримним звіром на ім’я Валентин.

Ми вийшли на вулицю, в повітрі пролітають дрібні сніжинки, Валентин запалює цигарку, водій біля автівки теж димить. Я тільки підіймаю вище комір, захищаючи вуха від пориву вітру.

Валентин щось пише в телефоні, однією рукою, іншою підносить до рота цигарку, швидко і жадібно затягуючись димом. Але навіть ці кляті рухи сексуальні. Не можу відірвати погляду від його пальців і губ. Що він зі мною зробив? В житті не думала стільки про секс, як зараз, поруч з Валентином.

- Якщо будеш дивитись на мене таким поглядом, — чоловік ховає телефон в кишеню, і спіймавши мій заінтересований погляд не дає можливості розірвати зоровий контакт. – Я за себе не ручаюсь.

- Я…

Не знаю що йому сказати. Що у своїх думках вже уявила його голим, і себе голою, і його жадібні губи на своїх, і ці красиві довгі пальці на своїх стегнах, і що в трусиках у мене стало мокро від цих думок?

Чоловік бере мене за руку, і веде до машини. Сідаємо мовчки. Валентин відкриває вікно зі свого боку і прикурює чергову цигарку, не розпускаючи свої руки, і взагалі уникаючи мене торкатись. Так ніби моя згадка про свій перший секс в автомобілі викликає у нього тепер неприємні асоціації.

- Поїхали в «Магію», Тарік, — командує Валентин, скорочуючи назву одного з популярних торгових центрів.

Отож водія звати Тарік. Треба запам’ятати. І знову ми довше шукаємо місце для стоянки, ніж їдемо до торгового центру. Так і не зрозумію я ніколи цього пафосу з перевезенням своєї дорогоцінної персони на три метри від ресторану до торгового центру.

В «Магігранді» ми купуємо мені кілька суконь, кофточки, блузки, спіднички, костюми. Від усвідомлення того скільки щойно було спущено на мою персону грошей мені стає страшно. Один тільки брючний костюм, придбаний останнім, коштує понад п'ять сотень доларів. Якщо колись Валентину надумається вимагати розрахунок, я в житті не знайду стільки грошей, щоб віддати йому за цей одяг. І біда в тому, що я не можу відмовитись. Бо він просто не слухає мої протести.

В мас-маркеті мені складно знайти одяг на свою нестандартну фігуру. Я звикла, що щоб я не вибрала воно обов’язково буде затісне в грудях, або ж висітиме мішком на талії. Та в бутіках дівчатка бігають навколо мене, підбирають максимально комфортні та виграшні моделі. Приміряти їх одне задоволення. Ми купуємо все швидко.

- Залишився десерт, — каже мені Валентин коли всі мої покупки складені в пакети з лейблами, які мене абсолютно не радують. От чесно, мені набагато звичніше було б у своїх рідненьких джинсах з секонд-хенду. Одна думка, що я муситиму завтра йти на роботу в усіх цих нових речах змушує нутро холонути від неприємних відчуттів. Скільки уваги буде до моєї персони! Уваги, яку я не люблю. Обов’язково підуть розпитування звідки грошей урвала на такі обновки? А ще ж зачіска, новий колір волосся. Неприємностей не уникнути.

- Десерт? Я б не відмовилась від кави, — погоджуюсь я, пригадуючи що на першому поверсі наче бачила кав’ярню. І тістечко б зараз зїла.

- Потім, Яринко, — Валентин безцеремонно поплескує мою сідницю долонею, стоячи позаду мене біля стійки продавця.

- Ти зараз на що натякаєш? – я намагаюсь ігнорувати його дотик, щоб не привертати увагу продавців.

Треба віддати дівчатам належне, вони не поводяться ані зверхньо, ані надто розкуто. Не заграють з Валентином, не намагаються мені вказати на моє місце. Часто буває таке, що потрапивши випадково в магазин, який тобі не по кишені, відчуваєш себе не у своїй тарілці. Але чи то присутність Валентина, чи гарний вишкіл, але продавчині всі як одна зі мною милі й коректні. Проте це не означає, що можна мене перед ними лапати!

- Будемо обирати тобі білизну, — пояснює Валентин.

- Поверхом нижче є чудовий магазинчик, — повідомляє нам касир, і в її погляді я нарешті уловлюю нотку заздрості. Мабуть, зараз мріє опинитись на моєму місці. Теж мені щастя. 

- Дякую, — Валентин киває мені на вихід, а непомітно підійшовший Тарас забирає моїй пакети.

В магазині поверхом нижче ми опиняємось в царстві мережива, атласу і шовку.

Оформлений в білих тонах магазинчик на відміну від інших бутіків має тоноване скло перестінок, чим створює відчуття затишку і усамітнення. Але я вже настільки заморилась, і мене не зачіпає інтимна атмосфера магазину, я просто хочу купити пару бюстгальтерів на широких лямках, щоб не боліла спина. Навіть вранішній масаж не рятує від болів між лопаток.

Мабуть, я неправильна жінка, адже трата чужих грошей і необхідність розбити вибір тільки втомлюють мене, а не радують як інших жінок. Здається, шопоголіки зроблені з іншого тіста ніж я.

- Мені ось це і це, чашка F, - тицяю пальцем у спортивні моделі без кісточок.

- Ага, — позаду мене Валентин додає: - І ось такий і такий, і мабуть, ще ось цей комплект.