Коханка (не)святого Валентина

24 Ярина

24

Ярина

- У мене ще купа справ, — сходить до пояснень мій покровитель. – Готуйся. Заїду ввечері.

Водій везе мене знову на квартиру, яка має стати моїм місцем проживання на той час, допоки я задовольняю Валентина. Одна суцільна не визначеність.

Телефоную Андрійку, щоб дізнатись як його справи. Малий задоволений вимушеними канікулами й у місто не рветься. Я теж не волію його знайомити з похмурим Валентином Віталійовичем. Навіть не уявляю як син відреагує на нового «вітчима», він і до Артема завжди ставився з насторогою. Що казати про гангстера з пістолетами в якого на думці тільки секс?

За вікном починають збиратись сутінки. Готую собі вівсяну кашу – по дорозі додому Тарас завіз мене в супермаркет, де я купила собі продуктів, і навіть симпатичну чашку з лавандовими квіточками. Маю слабкість пити чай у здоровій кухлятку, а на кухні мого нового житла знайшовся тільки один сервіз з малими чашками, не розрахованими на мої вподобання.

Додала в кашу дрібку сухофруктів – кураги, родзинок, меду. Зазвичай я так снідаю, але чому б і не пополуднувати чимось корисним?

Цікаво, а на Валентина я мушу готувати, чи він приїде за іншим? Я нарешті зізнаюсь собі, що нервую. Тіло охоплює тремтіння від передчуття. Знати що воно між нами відбудеться це звісно одне, але налаштовуватись і думати про це – то зовсім інше.

Мене весь час хвилює питання – а чи сподобається Валентину. Про своє задоволення я навіть не задумуюсь. Вільний час діє на мене дуже негативно, думок стає все більше. Що я робитиму, коли Валентин отримає своє, і втратить до мене цікавість? Зараз він тішиться мною як новою іграшкою, очевидно що йому цікаво одягати мене, чепурити, і мацати з всіх боків. Але такий чоловік як він – невже буде довго задовольнятись одним і тим самим?

Сходила в душ. Я купила тільки свій улюблений шампунь з суницями, тому використала його замість гелю для душу. Дістала щойно куплений комплект білизни. Примірила. Якби так не нервувала, то мала б зараз радіти. Всі обновки дорогі, якісні й дуже красиві. В житті не носили ліфчиків чи трусиків такої вартості. Не скажу, що вони чимось відрізняються від того, що я купувала раніше, це можна буде зрозуміти через кілька днів носіння – як швидко вистріпається вишивка, вилізуть кісточки. Поки я просто милуюсь як червоне мереживо охоплює мої груди, припіднімає їх, притулює цицьки одна до одної, змушуючи апетитно випирати.

І звісно мені хочеться одягнути свої рідненькі батальні труси! Бо мій живіт далекий від взірця сексуальності. Навіть моделі плюс-сайз з товщими стегнами ніж у мене виглядають набагато краще.

Ця невпевненість в собі геть псує настрій. Накидаю на себе халат, і йду дивитись телевізор. Якщо пощастить, то і не доведеться сьогодні ублажати Валентина. Мало що він там обіцяв. Сам же сказав, що у нього купа справ, і взагалі він людина зайнята. Як це він цілий вечір буде біля мене, у нього ж той клуб з казино, там треба комусь вести справи, дивитись за порядком.

Так я заспокоюю себе по малу, зависаю в улюблений серіал про лікарів, і розслабляюсь. У дверях клацає замок, змушуючи мене підскочити на місці. Виходжу в коридор, щоб очікувано зустріти там Валентина. Чоловік чіпляє чорну куртку на вішалку, повертається до мене.

В роті раптом стає сухо від розуміння того, що невідворотне близько. Роздивляюсь його як вперше. У нього закочені рукави сорочки, тому мені знову демонструються випнуті вени на засмаглих руках, і якийсь шкіряний браслет з бусинками на зап’ястку. Цікаво, що для нього значить ця прикраса, що він її увесь час носить?

Темна сорочка обліплює торс, талію підкреслює рудий шкіряний ремінь на штанях. Поки я витріщаюсь на Валентина, він робить крок до мене і зітхає:

- Ти виходить не з тих жінок, що любить готувати?

- Саме хотіла уточнити, чи ти плануєш їсти зі мною, чи твої апетити поширюються виключно на … тіло? – намагаюсь триматись впевнено.

- Я голодний як собака, сама як думаєш?

- Якщо ти почекаєш, я щось приготую, — навіть ніяково за свою не завбачливість. Ну правда, щоб мені вартувало не лежати та страждати на дивані, а приготувати що-небудь? Краще б потім викинула, зате б зараз не відчувала бажання провалитись крізь підлогу.

- Я в душ, маєш кілька хвилин. Якщо не встигнеш, то і не заморочуйся, опісля поїм, — недбало відповідає Валентин, скидає черевики, і йде повз мене.

А у мене миттю паморочиться в голові, коли я уловлюю його запах – одеколон і тютюн. Опановую свої нерви, і біжу на кухню. Найперше, що спадає на думку, це омлет. Швидко б’ю яйця в миску, змішую їх з молоком, виливаю в сковорідку. Паралельно ріжу огірок, помідор, фету. Оцту ніякого немає для заправки. Треба буде завтра ретельно проінспектувати запаси і скласти список покупок, щоб не відчувати свою неспроможність нагодувати чоловіка.

- Не метушись, — каже від дверей Валентин, коли я рваними рухами перекладаю омлет в тарілку. А щоб йому, ледь не випустила з рук лопатку. – Я всього-на-всього чоловік, а не цербер, який зірвався з прив’язі. Якщо омлету не буде, тебе їсти не стану.

Я всміхаюсь, все так само нервово. Його жарт мав би мене трішки розслабити, але я вже так накрутила себе, що мені ні що не зарадить. Кидаю з під вій погляд на чоловіка, який не одягатись після душу, а просто обернув рушник навколо стегон, і ноги самі собою слабнуть.

Ухопилась за край стільниці. Очі ніби прикипіли до його тіла в краплинках вологи – ідеальні м’язи під засмаглою шкірою, кубики пресу і косі м’язи на животі, які багатозначною стрілкою вказують вниз, під рушник. Темна доріжка волосся від пупка теж веде вниз. На його тілі щось чорніє, коли Валентин трішки повертається боком, я роздивляюсь його татуювання – на весь правий бік у нього набита кістлява смерть що тримає гвинтівку з оптичним прицілом.

- Страшне тату, — киваю на його бік. – Можна запитати, чому ти його зробив? Вважаєш смерть — це красиво?

Мені здається, що наносити на своє тіло символіку смерті це як умисно накликати на себе прокляття.

- Це на удачу, — збиває мене з пантелику Валентин. – І я стовідсотково знаю що в смерті немає нічого красивого.

- Удача? – луною перепитую чоловіка. В голові у мене не вкладається, яким чином таке страшне зображення може принести удачу.

- Я – снайпер, — ледь відриваюсь від роздивляння чорнильних ліній на тілі Валентина, і помічаю на його красивих губах посмішку. Сказав, так наче це все пояснювало. та мені абсолютно, беззаперечно нічого не зрозуміло, а він не збирається продовжувати розмову. Замість того, закидає в рота останній шматочок огірка, і відставляє порожню тарілку. – Ну все, годі розмов, потім роздивишся, якщо вже так тебе зачарувала ця гвинтівка. Це до речі Форт-301, ліцензійна копія ізраїльських Галатц. А зараз знімеш цей халат, хочу нарешті роздивитись тебе як слід і намилуватись твоїми принадами, мені здається я залужив.