Коханка (не)святого Валентина

4 Ярина

- Шо Дрищ, зняв шльондру за сто гривень,  а нам хочеш впарить за валюту? – озивається рудий чоловік поруч з Валентином. – Так їй доведеться дуже довго працювати.

- Заткнись. Шева, - погляд Валентина Віталійовича зупиняється на мені. Буквально відчуваю як він мене обмацує, роздягає, зазирає в найпотаємніші глибини моєї душі, яка зараз наповнена думками про секс. Мана якась, думаю тільки про те, що  хочу до нього. Хочу, щоб він стягнув з мене тісну сукню, щоб його сильні пальці стиснули мої груди. Облизую губи, і ледве стримую стогін.

- Тобто ти, Артеме, в прямому сенсі пропонуєш мені прої**ти десять штук? – відірвавши погляд від мого декольте без сміху питає у мого чоловіка Валентин Віталійович, і я помічаю, що його пальці на киї стискаються сильніше.

- Н-ні, що ви, - запинається Артем. – Але ваш тато… Віталій  Маркович, він був не проти..

- Я не мій батько! – наче рубає Валентин. – Мені не треба дірка замість бабок!

- Ну не хочеш, давай я її візьму, - раптом озивається Шева. Інші чоловіки стоять мовчки, і не поспішають вмішуватись в розмову, але їх погляди масні і липкі теж блукають по мені, викликаючи відразу навпіл із збудженням. Мене лякає така реакція. – Мені Дрищ теж винний. І я не проти розкласти цю кралечку прямо на цьому столі. А що хлопці, пустимо її по колу?

- Заткнись, - знову крізь зуби кидає Валентин. – Я її не відпускав!

Чую як з полегшенням видихає за моєю спиною Артем. Не зовсім розумію, що робиться і про що вони говорять. Ніби все як в кіно про бандитів. Якийсь «бандитський Петербург», що я в  дитинстві дивилась разом з батьками по телику. Смішно ж. Нормальні люди хіба так вирішують справи?

- Так, - Валентин зітхає, тре пальцями очі. – Ти, Артеме, мабуть все-таки хочеш з’їздити в лісок,  раз затіяв зі мною ці ігри… Я тобі дав строк до чотирнадцятого? Так що ти юлить зібрався? Десять штук мають бути через три дня, і ні днем пізніше, ясно?

- Поняв, не дурень, то ми з Яриною пішли!?– у мого чоловіка тремтить голос.

- Е, ні, баба твоя залишиться тут для гарантій, - відчуття було таке, ніби на мене націлились два пістолети, а не чорні Валентинові очі. А бандит додав: - І якщо вона мені сподобається, я може й справді зменшу борг на кілька тисяч.

- Вона вам сподобається, Валентин Віталійович! – мене підштовхують  у спину, щоб я підійшла ближче до цього монстра. – Ви тільки б знали як вона…

- Рот закрий, - тихо але загрозливо командує Валентин, і у Артема наче вимикають звук. Боковим зором бачу як він справді закрив рот, стиснув губи і відступив від мене. – Борисович, проведіть даму у батьків кабінет.

-  Ух ти, Валік, вирішив відродити традицію? - Шева мерзенно сміється. Яка неприємна особистість думаю я. Лисуватий, рудий,  з неохайною зачіскою, яка давно потребує перукаря, довгоносий,  з ритвинами на щоках, які псують його в цілому непогану зовнішність. Дивно, що раніше цього не розгледіла.

Але зір мій як сфокусувався на покидьку, так і поплив знову. Що в тій горілці такого було, що мене так сп’янило? Точно якийсь фальсифікат купив Тьомка, як завжди зекономив, а я, мабуть, тепер втрачаю зір! Мене охопила раптом паніка, що я можу осліпнути, як якийсь кінчений алкоголік! Проте поки очі мої хоч і розпливчато, але бачили людей. Я задихала часто-часто, щоб заспокоїти себе, і вже хотіла попросити про допомогу. Нехай ці люди викличуть «швидку». Але язик не послухався. З горла тільки якесь мукання донеслось.

До мене важко шкутильгаючи підходить ще один чоловік, я його не помічала раніше, він був не біля столу, а десь в кутку.

- Валік, у Борисовича травма по сходах бігати,  - кульгавого легко обігнав Шева. – Я сам проведу. ..даму!

- Без фокусів, - Валентин Віталійович більше не звертає на нас увагу.

А рудий Шева обережно бере мене під ліктик, і тягне кудись за собою. Мені хочеться пручатись, але клята горілка позбавляє мене такої можливості. Я неквапливо і невпевнено переставляю ноги, і навіть моє «Відпусти!» звучить кволо і невиразно, тож очікувано, що бандит на нього не реагує.

Вивів мене на якісь сходи, повів ними в гору. По  дорозі його пальці стискаються на моїй руці все сильніше, і в напівтемному коридорі на другому поверсі чоловік просто притискає мене до стіни всім своїм тілом.

- Що ви собі..., - договорити мене не дозволяють, долоня з мозолями просто закриває мій рот.

- Я звісно люблю як баба кричить, - пихтить мені на вухо рудий. – Але зараз це ні до чого. Не ламайся, ципа, я тільки переконаюсь що ти варта тих грошей за які Дрищ хоче тебе продати.

Його вільна рука безцеремонно обхоплює мої груди, мне цицьку, а я… я мушу опиратись і не можу. Мене всю нудить від його дотиків, від язика у моєму вусі, яким він вилизує раковину і прикушує мочку. Від його руки на моїх цицьках, від пальців що без проблем  намацують сосочок стискають його і тягнуть.

Але я не здатна чинити опір. Всі ці відверті дотики концентруються пожежею і моєму паху. Як ніколи гостро мене прошиває збудження. Огида і збудження. Моє тіло ніби не моє. Я вигинаюсь на зустріч нахабі, мій таз сам подається вперед в пошуках чоловічих стегон. Який сором! Яка гидота! Міцно зариваю очі, хоч вони мене слухають, від досади на свою поведінку по щоці котяться сльози.

Хапаю ротом повітря, не відразу розуміючи, що мої губи вже вільні. Бо Шева вже шурує рукою під подолом  моєї сукні. І це так приємно, що я мимо волі розставляю ноги ширше, стогну, і буквально сама трусь об його руку.

- Хвойда, - у вухо мені летить смішок, який трішки мене тверезить. – Доступна, дешева і мокра? Правда? На якій трасі тебе підібрав той довбо**б?

- Пустіть, - схлипую я, відчуваючи від свого стану справжній біль.

- Пускаю, пускаю, - рудий хіхікає. – Здрочни мені, а? Я завівся, поки тебе інспектував. Покажи, на що ти здатна!

- Ні, - сама думка про те, щоб доторкнутись до тіла цього чоловіка геть гасить хвилю хіті. Слава Богу,  я можу тримати себе в руках по при па льонку, якою споїв мене Артем. Досить мені мого падіння. Відчуваю себе такою брудною, опльованою, зганьбленою.

- Тобі не допоможе твоя гра в недорогу,  - Шева кладе мою неслухняну руку собі на пах, і треться об мою долоню. – Бачу, що ти хочеш мене, але граєш роль для Валіка. Нічого, ти йому набриднеш за годину, а потім все одно перейдеш мені. Я не такий гидливий, як наш Валік, ви**у тебе в усі дірки, і не один раз, можеш не сумніватись.

Тиск на мене зник. Мене штовхнули кудись, я не втрималась на підборах, впала на килим. Над головою спалахнуло світло.

- Чекай свого принца, шлюшка-попелюшка, - Шева розсміявся своїй римі. І залишив мене одну.

Яка ганьба. Що зі мною буде далі? Очевидно, що нічого хорошого! Як звідси вибратись? Треба тікати звідси, але як? Якщо мені чим далі тим гірше? Шкіра пече, щоки палають, кожен рух ногами відзивається хвилею насолоди. Хоч не рухайся взагалі, так все ниє і тремтить в очікування розрядки. Ніколи в житті такого не відчувала.