Коханка (не)святого Валентина

5-6 Валентин

5

Валентин

День сьогодні не задався з самого ранку. Так завжди бувало, коли Вікуля починала показувати свої кігтики. Вона була як баба з порожнім відром – одна поява моєї дружини пророчила невдачі на увесь день.

Сьогодні Вікулі хотілось новий «лексусик», бо у якоїсь її подруги з роботи з’явився саме такий. На мою резонну відповідь, що її подружка на свій «лексус» насосала, а Вікторія і на таке не спроможна, дружина обізвала мене жлобом і пообіцяла прислати на офіс перевірку. Слова, слова. Їй наш клуб вигідніший ніж мені.

Але гнила аура Вікторії вже отруїла мій день. Тому слідком цілком закономірно дзвонили адвокати, які не спромоглись забрати з під арешту обладнання з трьох ігрових точок. Саме тих, якими керував Шева. Сука, вперта, яку мені хочеться придушити власними руками.

Була чітка вказівка прикрити зали і зняти вивіски. Залягти на дно, і не рипатись, поки новий Президент із старим міністром ділять сфери впливу. Але Шева не схотів втрачати той прибуток, що міг отримати за додаткові кілька днів. Як результат – в ігрових залах обшук, компи вилучені, персонал наляканий, а ми в кримінальних провадженнях по самі яйця. Добре хоч тесть все спустить на гальмах. Але купити «лексусик» його сучці дочці все ж доведеться.

Але за автомобіль буде розраховуватись Шева! Я йому самоправство з рук не спущу. В нашій справі тільки дай слабину, і все, пішов на дно. Риб годувати. В прямому, між іншим,сенсі. А Славко Шевчук як отруйний скорпіон, тільки й шукає можливості пірнути своїм жалом розслаблену жертву. То при моєму таткові він боявся голову підняти.

А я ще маю доводити свій авторитет перед цим зборищем гопоти. На пряму ніхто перед мною виступати не буде. А от з під тишка готові нагадити через одного. Шева той хоч бикує відкрито. Але ж є і такі, що затаїлись, немов змії під колодами, і чекають нагоди зробити кидок. Особливо багато стерв’ятників вичікують поки мій татусь віддасть кінці.

Старий шкарбун другий рік гріє кістки на Червоному морі, попутно лікуючись в кращих Ізраїльських лікарів. І скажу по секрету, ласти клеїть поки не збирається, не так швидко як сподіваються його подільники. Сподіваюсь протягне ще до того, як я виведу бізнес з тіні. А поки роблю все обережно, щоб не злякати тих, хто має нічого не підозрювати і відверто поширюю чутки, що Віталій Маркович ледь не в комі.

На вечір з поточними проблемами вдалось розібратись. Шевчука приструнити, і змусити відвідати автосалон, щоб порадувати Вікторію Володимирівну такою дрібницею, як нова машинка. Тесть, який після цього вирішив, що він всемогутній ляльковод навіть дав вказівку частину обладнання віддати моїм людям, і пообіцяв, що навідається в клуб на партійку покеру. Залишається тільки сподіватись, що теща його не пустить.

Бо якщо грати приходе Володимир Анатолійович мені теж доводиться виходити в зал особисто. І вдавати, що я його боюсь. Скажу чесно, це складно, особливо після того, як я взагалі перестав що-небудь боятись в цьому житті.

Тож гаю час в клубі, і не їду додому. Якщо до восьмої тестя не буде, можна бути вільним. А поки ганяю з Шевою шари, роблячи вигляд, що Шевчук знову здобув мою прихильність. Цю паскуду треба тримати біля себе близько, під боком, щоб не мав часу робити дурниці і підстави.

В кутку біля батареї сидить і гріє ногу Борисович, батьків товариш, який раніше був хранителем общака, а потім став начальником охорони, ну тепер ще й з задоволенням грає роль мого наставника.

Охорона безтолково мнеться поруч, зазираючи на нашу гру, і коментуючи вдалі удари. Типовий нудний вечір, який перестає бути таким, коли в залі з’являється Артем на прізвисько Дрищ.

«Дрищом» його вперто називає Шева, який полюбляє трішки перегинати палицю і знущатись над слабшими. Артем із таких, дрібних шісток, хлопчик на побіг ушках, що уявляє себе кимось значимим. Артем хотів швидко розбагатіти і вліз в гру серйозних дядьок. Ті насміхаючись загнали його в борги. Дурню треба було зупинитись. Але замість того, щоб віддавати борг в розстрочку, Артем пішов на лохачі, сподіваючись, що там зможе виграти потрібну суму. Недалекий придурок чомусь вирішив, що якщо він працює на Шеву, то машини йому дадуть. Цілком очікувано став боржником ще і Шеви.

А коли його поставили на лічильник, притаскав ...кого? Якусь хвойду? Крізь дим роздивляюсь супутницю Дрища. Грудаста блондинка, погляд так і притягують великі цицьки в вузькому вирізі декольте сріблястого плаття. Круті стегна, а-ля Кім Кардашьян, що раптом викликають бажання ляснути її по сідницях. Довгі ноги.

Потім погляд привертає пляма червоної губної помади на губах. Жінка чи дівчина п’яно посміхається, і пускає в мій бік бісики очима.

Нічого нового. Згоден із Шевою, проститутка з траси, яку намагаються продати за валюту. Ха! Спитайте мене і я розкажу як має виглядати дорога повія. Точно не так, як ця, чий дешевий одяг і перепалене волосся видно навіть через завісу диму.

Артем просто витрачає мій час. Хочеться розбити його пику, зламати носа, щоб сука знав своє місце, і не смів зі мною грати!

– Але ваш тато… Віталій Маркович, він був не проти.., - блеє цей мудак. Невже не розуміє, що найгірше що можна мені сказати, це порівнювати мене з старим козлом?

- Я не мій батько! – гарчу цьому недоумку. – Мені не треба дірка замість бабок!

- Ну не хочеш, давай я її візьму, - раптом озивається Шева. – Мені Дрищ теж винний. І я не проти розкласти цю кралечку прямо на цьому столі. А що хлопці, пустимо її по колу?

Охорона не зворушена. Ще б пак, Борисович хоч і з травмованим коліном, але спуску цим ломам не дає. Тому хлопці ховають погляди. А от Шевчук уже безсоромно п’ялиться поглядом на жінку, очі у нього блищать від азарту. «Підбери слину», - так і хочеться йому сказати. Хріна два ти отримаєш цю бабу. Із принципу закрию її в своєму кабінеті до ранку!

– Борисович, проведіть даму у батьків кабінет, - прошу я старого.

Шева дивується. Батьків кабінет тим примітний, що за тонкою стіною там є ще одна кімната – здорова спальня. Старий шкарбун любив вирішувати справи і трахатись в одному місці. Після того, як він відійшов від справ я тим кабінетом не користуюсь. Обладнав собі кімнатку на першому поверсі. Саме тому і наказую вести дівку на другий поверх, що там безпечно, і нічого зайвого вона не побачить. А не тому, що мені треба спальня. Трахати проститутку її рівня – дурний тон.

- Валік, у Борисовича травма по сходах бігати. Я сам проведу. ..даму! – показує спритність Шева, і нагадує мені в цю мить хтивого сатира.

- Без фокусів, - попереджаю його я. Не обломиться йому ця рибка і крапка. Повертаюсь до Артема: - А ти чого стовбичиш? Вільний.

- Валь, - Борисович кличе мене до себе. Перекидаю кий охоронцям, підходжу до старого. У нього на підвіконні пляшка коньяку, до якої він вже встиг трішки прикластись.

- Ви ж не будете нагадувати мені як би зробив мій старий? Він би точно цю дівку не відпустив.

- Років тридцять тому - так, - не сперечається наставник. – Жінка не твереза. Але вона не проститутка, як ви тут вирішили.

- З чого такі спостереження?

- Повір старому, я пропащих бачу, - Борисович наливає собі в склянку трішки янтарної рідини. Потім хитро посміхається. – Та я навів довідки, про цього Дрища. То справді його цивільна дружина, Ярина Павлова. Що ти так дивишся?

- Що ще я маю знати? – мені вдається приховати роздратування, вд того, що мене буквально ткнули носом в очевидні речі.

- Тільки пораду від старого злодія, -  Борисович навмисно блимає золотим зубом. – Прибери жінку звідси. Твоєму тестю дуже не сподобається, якщо хтось настукає про твою коханку прямо в кабінеті.

- Розберусь! – відступаю від наставника. Мені натякають, що я маю боятись Володимира Анатолійовича. Та хріна з два! Вони з Вікою можуть маніпулювати моїми фінансами – ніколи не тримався за гроші, тому і дозволяю їм думати що вони на щось впливають. Але розказувати мені кого трахати? Ну вже перебір! З тих пір як наш шлюб з Вікою перейшов в чисто платонічно-фінансову площину, я вільний спати з ким схочу. Так само як і вона. І Віка цим правом користується направо і наліво. В основному на ліво. А я, блять, три роки на війні був! Там окрім гранатомета і гвинтівки трахатись ні з ким було.

Тому зараз піду на гору, і чхати що має приїхати тесть. Приїде – нехай чекає! А я піду, добряче роздивлюсь кого мені там продав Артем, і якщо вона хоч трішки не схожа на мою дружину, я її трахну! Вона ж за цим сюди прийшла!

6

Валентин

З більярдної на другий поверх вели сходи, яким я давно не користувався. Та з тих самих пір, як виніс всі важливі і не важливі документи з батькового кабінету, і замкнув його назавжди. Так я думав.

Залізні сходи, оббиті ковроліном, щоб не дай Бог старий не послизнувся. Останнім часом він став дуже піклуватись про свою безпеку. Мабуть, саме тому що відчував свою вразливість і вирішив відійти від справ, поклавши все на мене.

Хитрий лис, розумів, що чим старшим він стає, тим легше конкурентам вивести його з гри. Один поштовх із сходів, чи одне невдале падіння на свіжому льодку і виявиться що у залізного колоса глиняні ноги. Тому як тільки у татка виявили пухлину, він склав манатки, прихопив коханку Люсю і переїхав на пе-ем-же в теплі краї.

І звідти, як ляльковод намагався смикати мене за ниточки, щоб я не розвалив вибудувану ним тіньову імперію азартних ігор. Єдине чого він не врахував – у мене було своє бачення як вести бізнес. Всі ці лохачі, покер-клуби і лотереї – це все було атавізмом, який мав давно згинути в процесі еволюції, як ігри «в напесток». В розвинутих країнах азартні ігри давно були легалізовані, організовані, оподатковані! І тільки ми, ховались як щурі по безіменних підворіттях, приправляючи азарт і ризик програшів пекучою сумішшю ризику бути виявленими правоохоронцями.

Під ногами гулко бумкають залізні сходи. Пам’ятаю, як кілька років тому я часто піднімався ними з нахиленою головою, вислухати чергову порцію лайки від невдоволеного татуся. Як він смикав нитки, щоб я танцював як слухняна маріонетка! І по всяк час виказував своє невдоволення.

«Валік, ти розбив нову автівку! Скільки разів, тобі дебілу казати не сідати п’яному за кермо?!» - фраза фаворит наших розмов. Автівки я бив з регулярністю місячного циклу, випробовуючи татуся на міцність. Мені було цікаво як сильно може розтягнутись його терпіння.

«Валентин, ти завалив іспит! Ти кретин і недалекий недоумок, і я відмовляюсь вірити що ти мій син! Тебе підмінили в пологовому, і клянусь я розстріляю того криворукого акушера, що допомагав твоїй матері тебе вилупити!».

Трясу головою, щоб позбутись цих неприємних думок. Зараз в кабінеті мене чекає солодкий сюрприз! А не чергова неприємність. Хоча, як знати, може і два в одному.

В повітрі ніби витає запах моєї рибки – суниці і м’ята. Чи це я просто собі так її уявляю? Лід і полум’я? Я ж точно пам’ятаю, що бачив поклик в її осоловілому п’яному погляді. Хтива жінка, вона чекала що на неї зазіхнуть, захочуть її принад, і спишуть її чоловікові борг.

Остання думка виявилась геть неприємною. Моя дружина була такою самою продажною шкірою. І якщо я знайду між рибкою і Вікою ще хоч одну спільну рису… навіть не хочу думати, що буде далі! Мені просто фізично необхідно, щоб ця… як її там? Ярина! Щоб ця Ярина відрізнялась від моєї дружини.

Заходжу в кабінет. Блять, як же все знайомо і огидно! Ті ж самі бордові стіни, пропилений килим на підлозі, чорний шкіряний диван, вкритий зеленим сукном стіл. Не вистачає тільки старого шкарбуна. Так, а де рибка?

Дівчина сидить на підлозі, відкинувши голову на диван, очі міцно закриті, на щоках потоки чорної туші, губна помада розмазана навколо губ. Вона виглядає до біса неохайно, і порочно як грішний ангел. Здається, жінка навіть не помічає, що я зайшов.

Бачу, як бігають під повіками її зіниці, ніби вона бачить яскраві видіння, за якими ледь встигає водити поглядом. Груди здіймаються часто-часто, зачаровуючи очі своїм ритмом. Ноги широко розставлені, пальці рук стиснуті на краях плаття.

- Ти! – гукаю її. Реакції нуль. – Гей, роздягайся! Настав час відпрацьовувати борг!

Вона повільно відкриває очі. Кліпає, озираючись навколо. Не знаю, що вона сподівається побачити, але в її очиськах плескається страх. Невже я такий страшний? Поступово Ярина впізнає мене, і страх тане, замінюючись голодним блиском.

- Ти прийшов, - Ярина повільно пускає край сріблястої тканин, протягує мені руку. – Допоможи мені. Це нестерпно.

Не розумію. Що саме нестерпно? Але підхоплюю її за руку, одним ривком ставлячи на ноги. Без туфлів і височезних підборів вона мені тільки до плеча. Хапається за мене, оплітає мене своїми руками. В носа і справді ударяє запах суниць. Так пахне її волосся.

Жінка охоче приникає до мене всім тілом. Відчуваю кожен її вигин, кожну випуклість і ямку. Важкі груди, напружені соски, ледь відчутне тремтіння стегон. А мене тут раді бачити! Ярина тицяється носом в мою шию, починає мене цілувати, сама треться об мене, і я спалахую як сухі дрова від першої іскри! Її звабливий стогін ніби торкається натягнутої струни в середині мого тіла, бо як інакше пояснити хвилю жару, що розливається від горла до паху?

Отак все просто, без зайвих слів і пояснень. З задоволенням накриваю долонею її груди, просовую пальці у виріз сукні, стискаю і мну шикарний третій розмір. Хочеться заритись між цими диньками носом і пестити їх по черзі.

Ярина вигинається, хрипко стогне від кожного мого дотику, її руки слабнуть, очі закочуються. Якась аж надто бурна реакція. Невже вона грає свою роль і почала перегравати?

- Я більше не можу терпіти, - шепоче мені жінка.

- Правда? Це легко перевірити, - відповідаю їй я, трішки охолонувши від власної параної. І справді куди це я поспішаю?

Просовую руку їй під сукню – мокрі складочки точно підкажуть вдає вона збудження чи ні. І офігіваю. Це на ній що? Хто так, блять, зваблює? Я пробую проникнути до її кицьки, але мої пальці ковзають по цупкій тканині трусиків, а під ним… під ними блять, колготи! Це як розуміти? Хто одягає труси поверх колгот йдучи на побачення? Пробую залізти зверху, вже просто заради цікавості, і не можу знайти прогалини в цій броні! Вона наче на війну збиралась, а не трахатись!

Ярина хниче і лине до мене. Трясу її за плечі, змушуючи подивитись мені в очі.

- Що відбувається? – гарчу на неї. – Поясни, блять!

Її зіниці. В напівтемряві вони б мали бути розширеними. Та де там. На мене дивляться наче дві чорні голки, до такого стану вони звужені.

Відступаю, стягую з неї сукню. На ній батальні труси поверх колгот, високі до самих грудей, дешевий ліфчик, лямки врізались плечу. Ярина обхоплює себе руками, бачу як вона тремтить і мимо волі розставляє ноги так, щоб її кицька не була затиснутою стегнами.

- Не кидай мене, - просить вона. – Мені треба … треба.. я сама не можу….

- Я знаю що тобі треба! – блять, все гірше чим я навіть уявляв. Жінка під сильними стимуляторами, навіть не усвідомлює що відбувається.

Тягну рибку за собою в ту частину приміщень, де у татка обладнана спальня. Зараз поплаваєш!

- Ліжко…

- Нам не сюди, - веду її в ванну, і безжально засовую під душ, щедро ллю холодну воду на голову. Вона брикається, відбивається, та я невмолимий. В ще мені хочеться узяти Артема, і заштовхати йому носа в голову. Вибити йому всі зуби, розтовкти пику в фарш!Зробити таке з власною дружиною? Покидьок а не чоловік!

І головне, якби не її епічні труси, я б нічого й не зрозумів! Мене ледь не обвели навколо пальця. А дурити мене – останнє що можна робити в житті. Роздавлю гниду!