Коханка (не)святого Валентина

7-8 Ярина

7

Ярина

Скільки минуло часу, як я похникуючи вмостилась на підлозі не знаю. Я просто втратила зв'язок з реальністю. Перед очима плавали різнокольорові плями, груди нили, між ніг палало. Низ живота пульсував невідомим мені голодом.

Мені здавалось, що в цьому замкненому просторі сповненого бруду і пилу мене забули навіки. Але моя доля мене мало переймала. Все чого хотілось, це щоб нарешті прийшов хтось хто звільнить мене від страждань. Здавалось зроби я хоч один рух стегнами, стисни їх сильно-сильно і мене поглине цунамі чогось такого, чого я не відчувала ще в житті.

Можливо то і був би оргазм. Не знаю, бо ніколи його не відчувала. Мені було приємно займатись коханням з чоловіком, але я не відчувала і десятої долі того збудження, що охопило моє тіло зараз.

Чоловічий голос вирвав мене із прірви, змусивши сфокусуватись на реальності. На мить стало страшно, що це Шева повернувся перетворити свої погрози . Але навіть страх мене збуджував. Небезпека. Необхідність тікати, опиратись.

Не розумію що зі мною.

Очі вихоплюють спочатку неясний силует, який проступає, як жива картинка, і перетворюється на того самого альфу цієї зграї. Він все так само незворушний, сексуальний і жаданий. Його губи ворушаться, здається він щось каже, не важливо що. Я мірю щоб він нарешті мене звільнив. Я віддамся йому без жодних вагань. Хай тільки простягне руку!

І він це робить. Смикає мене, як пір’їнку, змушує встати біля нього. Його владна аура просто зносить мені дах. Я хапаюсь за його плечі, щоб не впасти, і не розумію в який момент мої пальці вже жадібно торкаються його всюди. Під подушечками пальців камінь, але який гарячий.

Коли його рука знаходить мої груди мене прошиває електричним струмом насолоди. Здавалось я все життя тільки й чекала цього дотику. Хвилі збудження прокочуються моїм животом, я виставляю безсоромно цицьки під його пальці. Боже, нехай він не зупиняється!

Моя кицька пульсує, хтиво стискається в очікуванні вторгнення. Ну ж бо! Як йому сказати, чого я хочу коли мій язик мене не слухає? Як пояснити йому, що мені мало його рук на моїх грудях? З мого горла виривають хрипкі стони, замість зрозумілих слів.

- Я більше не можу терпіти, - вдається проштовхнути мені крізь дерев’яне горло.

Але чоловік здається розуміє, що мені треба. Його рука торкається мого паху. Очі закриваються самі собою. Ще б хоч кілька рухів! І мене розірве на шматки!

Та Валентин ВІталійович зупиняється. Мені хочеться плакати від розчарування. Низ живота нещадно ниє від болю. Мушу закрити очі, щоб нічого не бачити. Тільки сліпо, як кошеня тягнусь до чоловіка, який розпалив в мені цю пожежу.

Він змушує дивитись на нього. Та я мало що бачу.

 - Що відбувається? – чоловік кричить. Не розумію, чому він такий злий. Тріщить тканина сукні, різкий звук б’є батогом по нервах.

- Не кидай мене. Мені треба … треба.. я сама не можу…, - як йому пояснити, що я не вмію сама себе торкатись? Що мені треба завершити почате, інакше я здохну від болі. На очах навертаються сльози. Але чоловік байдужий. Тягне мене кудись за собою. Щось каже. Не розумію.

Дихання перехоплює від холоду. Розпечене тіло луплять тугі потьоки холодної води. Мене починає трусити від холоду, страху, розчарування і внутрішньої болі. Як мені гидко. Борсаюсь, пробую припинити це гадство. Але ніби залізні руки міцно утримують мене на місці. В голові поступово прояснюється від адреналіну.

Коли я припиняю борсатись, чоловічі руки раптом стають ніжнішими. Мене виймають як маленьку дитину з-під душу. Знімають з мене рештки мокрого одягу. Опиратись сили немає. Але принаймні вже немає тієї хіті, яка змушує мене як ляльку тягнутись за пальцями, і вигинатись кішкою до чоловіка.

Валентин кладе мене на ліжко. Укутує якимсь простирадлом. Але мене все одно трясе.

- Потерпи, - його голос лунає над вухом, і він відкидає обережно з мого обличчя мокре пасмо. Дрижаки не проходять. – Чим же тебе накачали?

- Н-не-з-з-зн-наю, - у мене не зуб на зуб потрапляє.

- Здається я перестарався, - мене обіймають руки, сильні теплі. Потім мене притискають до гарячого чоловічого тіла. Тремтіння стає менше. З’являється таке давно втрачене відчуття безпеки, ніби цей альфа і справді хоче мене захисти від всього світу. Повертаюсь носом, і втикаюсь в жилку, що б’ється на його шиї. Виявляється він лежить поруч зі мною. І я чую його дихання, бачу як пульсує кров в жилці. Бачу, як ворушиться кадик, коли Валентин Віталійович знову говорить: - У тебе зараз вся кров в органах малого тазу. Хочеш, я вийду?

- Н-навіщо?

- Допоможеш собі, - він чомусь не стримує смішок: - Після того, як я звільнив тебе від поясу вірності це буде не складно.

- Не розумію.

- Тобі потрібний оргазм! – починає дратуватись чоловік. – То мені вийти? – в голосі з’являється їдкий сарказм: - Чи залишитись і допомогти?

8

Ярина

Я фрігідна. Сто разів чула це від Артема. Холодна риба. Колода. Так і хочеться крикнути цьому Валентину, який цілий вечір займається моєю екзекуцією, що він мені нічим не допоможе! Від роздратування мені стає тепліше. На душі, і взагалі всьому тілу.

- Не думаю, що це слушна пропозиція, - відповідаю чоловікові.

- Що саме? – вдає дурника він.

- Допомагати мені!

Але чим більше я серджусь, тим гірше мені стає. Знайомий жар знову повертається в стегна. Не зрозуміло що гірше – тремтіти від холоду чи від цього жару. До всього ще й серце почало битись якось нерівно, неправильно. Воно ніби стало більшим і йому було затісно в грудях.

- Але окрім мене тобі нікому допомогти, - зітхає Валентин. – А мені буде не так і складно.

- Це ти так думаєш, - я ворухнулась, прагнучи розставити ноги ширше. Цей жест не вкрився від чоловіка:

- Я ж бачу що ти на межі.

- Не маю уявлення про що ти зараз.

- Тобі просто треба кінчити, ось про що.

- Я не вмію! – я гарчу йому цю бридку фразу, і нехай відчепиться від мене.

- Ти серйозно? – Валентин Віталійович, міняє позу, так щоб дивитись на моє обличчя.

Який же він молодий! Там внизу, в більярдній, мені здалось, що йому під сорок, не менше. Але я помилились. Насправді Валентину Віталійовичу ледве було тридцять. В загалом правильні риси обличчя, красиві губи, трішки насуплені брови, і темні, як старий коньяк очі. От очі у нього були дорослими, серйозними, я б навіть сказала суворими. Він дивився на мене дуже уважно, і між брів від того утворилась складочка, яку в цю ж мить захотілось розгладити пальцем.

Про що я думаю поруч з таким чоловіком? Та ще й гола під простирадлом? Як сказала б моя напарниця Нінка, треба брати і не думати. А мені раптом стало гірко, що я його розчарую. Ні. Краще відразу розказати йому усе про себе як є, і нехай вже залишить мене в спокої із своїми непристойними пропозиціями. А ще краще – викличе мені таксі, і я поїду додому. Треба ще з’ясувати стосунки з Артемом, бо у мене в голові не вкладається, як він міг залишити мені в цьому кублі розпусти, а сам зник. Він же хотів мною розрахуватись за якісь борги, пригадала раптом я!

- Я серйозно, - опановуючи себе, хоч це було і не так просто, відповіла я, нарешті зазирнувши Валентину в очі.

Здалось що я подивилась в колодязь, на дні якого в темній воді миготіло моє відображення. Між нами натягнулась струна, по якій пробігали туди-сюди електричні розряди. Чи то моя уява розігралась.

- Якщо ти скажеш, що незаймана, це буде перебір.

- У мене син є, - як на пришелепкуватого подивилась я на Валентина, і магія тяжіння між нашими очима зникла.

- Але ти ніколи не кінчала?

- Ніколи! Дістав вже своїми допитами! – мені було ніяково, соромно і від того я сердилась!А Валентин продовжував роздивлятись мене, як якусь рідкісну річ, і в його погляді загорався небезпечний вогник.

- А чому? Твої партнери були невмілі?

- Вмілі! То я така! – міцно закрила очі, щоб не бачити його. Ну що йому пояснювати? Та і скільки того сексу було в моєму житті? Я залетіла по недосвідченості в п'ятнадцять. В шістнадцять народила. Під час вагітності нам з Мишком було категорично заборонено секс. Після народження малого вже було не до сексу. А потім Мишка не стало.

З Артемом теж все було якось з прохолодою. Перші півроку він ще намагався мене вразити. Але потім поставив на мені клеймо «фрігідної», І наші плотські утіхи стали дуже рідкими, і короткими.

- Яка ти така? – Валентин торкнувся моєї щоки кісточками пальців. Від нехитрої ласки по тілу побігли мурашки. Я мусила відкрити очі, щоб побачити як він задумливо продовжує: - На дотик звичайнісінька жінка.

- Я фрігідна! Задоволений?!

- Що? – він упав на спину і розсміявся. Аж ліжко затряслось від його реготу.

- Не бачу нічого смішного, - ображено буркнула я.

- Той хто тобі це сказав – придурок! – все ще посміюючись запевнив мене Валентин.

- А ти прямо великий спеціаліст? – на останньому слові не стримала стогін, бо поворухнула ногами, і в животі закрутилась вогняна спіраль.

 - Перевіримо? – чоловік плавно перевернувся набік, знову гіпнотизуючи мене поглядом. Я забула як дихати під цим поглядом. Зате пригадала, що він вже всюди торкався мене своїми руками. Тими самими, що погладжували більярдний кий з такою інтимністю, що… В роті теж стало сухо. І дуже жарко під простирадлом.